Ще надто чужі… Ми сьогодні ще надто чужі За горнятком пахучої кави... Тане сонце у теплій іржі Золотої вечірньої нави.
І чатує на іскру вогонь У роздоллі чуттєвої свити, Де черкання гарячих долонь Ніжним торком іще не надпите.
А за вікнами - біла вуаль, Крутобокі вогкі кучугури. Дзвонить серце, неначе кришталь, Пригорта обіру́ч партитури,
На котрих домальовано вись Світлим кольором ячної мрії... Та ховає щоразу кудись Янгол звабу під вицвілі вії.
І хоча вже й душа на межі - Розговіння палкої заграви - Ми сьогодні ще надто чужі За горнятком пахучої кави... (14.12.12)
|