Нехай! Воно колись минеться! Той біль, що ллється через край, Журбою втомленого серця Тобі озветься ... Зачекай! Напевно ти гадав здурію У цій жахливій самоті? Та нездійсненну свою мрію, Пробачу зглянувшись тобі?
Ні. Не чекай таких дарунків! Я кожним подихом своїм, Без сумніву, без порятунку, Благаю Бога, щоб це він Всі муки справжнього кохання Примусив би до краплі пить, Із відчуттям, немов остання Дзеркалить у очах блакить.
І серця бій несамовитий! Щоб невблаганний час-крадій, Забрав по краплі віру світлу У втілення твоїх надій! Так! Я коханням проклинаю! Бо впевнилась у тім сама - Із почуттів, що убивають, За це страшнішого нема!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
