Щастя скінчилося, не розпочавшись. Впала надія у прірву глибоку, нею зурочена. Злим чорним оком. Птахом убитим упала. Нещасним.
Не поховати: не можна дістати. Стогне чуття у скорботному серці. Що буде з ним? Відболить? Розірветься? В темну годину гукає набатом...
Як зазвичай, день і ніч проминають,
тільки журба із життя – ні ногою.
Зранене серце не здатне до бою...
Плаче кохання під брамою раю.
|