Він запросив її на танець - у довжину свого життя, а на щоках у них багрянець- всіх почуттів стрімке злиття.
Вони танцюють, як лебідки, яких єднав небесний льон, мелодія їм не потрібна- думки звучать всі унісон.
Невидимі ці ноти щастя, із серця линуть, як хмарки, неначе золотаве листя, накриють ковдрою роки.
|