ПАЛАМАР

Любов, як свічка, що горить, то плаче, А лиш дмухнеш – вона одразу вмре. Козаче мій, Чужий донський козаче, За серце туга, як мороз бере. Було довкола нас з тобою літо. Був пишний цвіт і розмаїтий світ. Рілля німує там, де грало жито, І журавлят тривожно-затяжний політ. Скажи ж мені, нащо гартують крила Оті сумні, мов ангели, птахи? Як рано їм верба нашепотіла Захмарну путь за всі людські гріхи. За хмарами означені шляхи – Яка їх доля невблаганно кличе? Мов журавля, душа моя кигиче, До раю плаче, та тяжкі гріхи. З чиїх намов церковний паламар На вівтарях свічки завчасу гасить? Верба нашіптує дорогу понад хмар – Прощай, прощай, сивин моїх окрасо.