Кохалися - ти позичав у літа. Яскравих кольорів мішав нектар. Була немов би маревом сповита, Солодких почуттів казкових барв.
Феєрія жаданих поцілунків Квітчала тіло, п’янила думки. Але зоря недовго нам раділа, І віщувала лихо пошепки.
Сувора осінь вимагає звіту. Ми завинили - в борг любити гріх. Набридливо зозулею розлука Голосить по зіркам колишніх втіх.
Додолу лист летить, немов в безодню, Стрибками вітерець його жене. Осінній смуток паморочить розум: «Була щаслива?». – Все, як дим, мине…
Пульсує серце… Чи то дощ у вікна Вбиває цвяхи й тугу навиває: «Розпусниця – покинута й самотня! Спокутуй за гріхи свої безкраї!».
Геть острах! Все одно в своїй самоті, Нехай засуджена й осміяна юрбою, Узнавши присмак щастя і любові, Багатша від усіх була з тобою!
Ви - хто любов вважає аморальністю, Мілкими поглядами ви мені огидні. Справдешні почуття від театральності Не відрізнити бездуховним злидням!
Будь що! Нехай кохання тільки марилось, І швидко промайнуло вмить за літом. В моїх журливих спогадах одвічно Воно залишиться блискучим й дивним світом.
Гарний ритм,оригінальна будова, вдало передано емоції ЛГ.Сподобалось.З весною вас Нехай живе герой з весняним серцем, Тоді усе попереду, і герці, і перемоги, і здобутки ніжні...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Рада знову Вас бачити на сайті з прекрасним і мудрим віршем. Ви вірно підмітили недоліки людського характеру. Але такими нас зробив Господь, він же Матінка природа. Не ангели ми, і в лиху годину наші
у Вас 
0
,І ЗА ЕМОЦІЇ. А РИТМ І РОЗМІР-ТУТ Я ЗГІДНА З ПАНЕЮ ІРИНОЮ. 
Щиро дякую
