Чотири вірші про почуття

Імбирно-клюквенні

Перечитав слова твоїх листів

І все, чого би зараз я хотів,

Лиш кілька неповторно-ніжних снів

Імбирно-клюквенних…Чи пам’ятаєш?

Нехай сьогодні не найкращий час,

Мені усе нагадує про нас,

Ще й випадково прилетів Пегас,

Приніс натхнення. Просить трохи чаю.

Птахи співають радо навесні

Про речі непідробні, головні,

Я вірю: їхні співи голосні

Про нас з тобою… Ти лише послухай.

Я сповнений прекрасним почуттям,

Наповнений жагою до життя,

Вустами, що чекатимуть злиття,

Не розповім про це. Не стане духу…

Тож віднайди в народжених віршах,

У тих піснях, які співає птах,

Все те, що бачу часто я у снах

Імбирно-клюквенних… Такі казкові

Та незабутні, радісні вони,

Ті романтичні, тільки наші сни,

Ходою неповторної весни

По стежці щастя… По слідах любові…

Ніченька

Шкірою гладенькою кольору фати,

Ніжкою тоненькою ніжної ходи,

Ще й обличчям сонечка та усіх світил,

Ми з тобою, зіронько, перейдем на «ти».

У саду духмяному, тільки все засне,

Під цвітінням яблуні ти цілуй мене,

Не у сні казковому, краще – наяву,

Дивним твоїм іменем зіроньку назву.

Під покровом ніченьки у північний час,

В небі зорі-вогники загорять для нас,

Як і нам, ріднесенька, їм вже не до сну,

Хай вони порадують лиш тебе одну.

Ароматом прянощів дівчини-весни,

Ти мене під місяцем ясним огорни,

Будемо голубитись до світання дня,

Стрічкою шовковою стане нам стерня.

Як настане ніченька – тихо завітай,

Ми з тобою, квіточко, підем аж за край,

Ніжкою тоненькою ніжної ходи,

Стежкою вузенькою в мій садок прийди.

Як вона

Не будь такою, як вона,

Не їж мене, не пий до дна

Напівсолодкого вина,

Не будь такою, як вона.

Не породи мені обман,

Бо я втомився вже від ран,

Які приніс її капкан,

Не породи мені обман.

Не будь такою, як вона,

Завжди права та головна,

Сльозами споєний сповна,

Не будь такою, як вона.

Вона інакшою була,

Не знала підлості та зла,

Мене в обіймах берегла,

Як ти, вона колись була.

Не будь такою, як вона,

Вона – холодна, як стіна,

Її завжди я омина,

Не будь такою, як вона.

А будь чистішою роси,

За мене Бога попроси,

Мені кохання принеси

В долонях барвами весни.

Якщо вже ні, тоді забудь,

Шукай собі новий маршрут,

Мене не згадуй і забудь,

Чи згадуй… Не у цьому суть.

Не будь такою, як вона,

Бо ти така лише одна.

Якби ж то знати

Життя – політ, який не має меж,

Невже колись від мене ти підеш?

Якби ж то знати, та не знаю я,

Чи й завтра ти залишишся моя.

Розлука смерті, майже, як сестра,

Я пам’ятаю всіх, кого втрачав,

Ти мчиш на пошук, та чого шука?

Чому холодна знов моя рука?

Довкола тебе – тисячі мужчин,

І, звісно, я, та я лише один,

Коханий твій, твій головний інтим,

Але чи й завтра я залишусь ним?

Все справи, справи – так багато справ,

Свої думки до тебе прив’язав,

Мені б твоєї ніжності ковток,

Крізь вир подій та низку помилок.

Кохана пташко, щось не спить твій птах,

Коробочку тримає у руках,

Її я берегтиму повсякчас,

Бо все у ній нагадує про нас.

Життя – кришталь, тонка у нього грань,

Чим далі йдеш, тим більше запитань,

Якби одну хоч відповідь знайти:

Чи саме ти поглянеш з-під фати?...