Два білих лебедя,два вірних серця Пливли тихенько вранці по воді Вже бУло мало їм того озерця, Бо їх кохання досягало зір. Вони пливли так ніжно й граціозно, Не помічаючи,що там навкруг ,,,Та раптом постріл пролунав так грізно і серйозно...упала вниз кохана Злетів угору пух...У затужив, Заплакав білий лебідь!Він так кохав ЇЇ одну,що вже н6ічого було йому Не треба,бо він любив її Одну-найкращу в світі й дорогу! Пройшли роки,а він усе один Так й не знайшов подібну на кохану, Він не забув щасливих тих хвилин І ту навік єдину й незрівняну!
| 
у Вас 
1
