Тримай мою руку, вона вже безсила Швидше благаю, відріж мені крила Щоб в небо не міг я без них полетіти Хай кличуть назад мене ангели-діти Та їх я не чую й не хочу їх чути Бо стук твого серця не можу забути Цей стук, що збудив в мені промінь життя Який загубився в безодні буття Я тисячу років служив для людей Беріг від нещасть матерів і дітей Позбавлений серця, душі, почуттів Я заздрив живим, просто жити хотів І так вік за віком час летів-пролітав Безжально людину в мені він вбивав Можливо і вбив би, та я не здавався Блукав по Землі, сам від себе ховався Шукав рідну душу, серця рідне биття Як матір шукає маленьке дитя Бо жити без нього не може й не хоче Без тебе також я загину охоче Загину без жалю, страху і покути Якщо твого серця не зможу почути
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
0
