Залишуся інкогніто, чужим,

Ти вже не та, я вже не буду тим,

Закрий на ключ від мене власний дім,

Тепер я буду святом не твоїм.

ЛишУсь дрібними краплями на склі,

Листком в садку, де ми були малі,

Рожевим сном, де зацвітає Рай,

В якім шепочуть квіти: «Покохай».

Пожовклим фото поміж сторінок,

Героєм пісні про «останній крок»,

Вогнем навіки спалених мостів,

В яких колишній «я» тепер згорів.

Нове життя, немов нове кіно,

В якім я сам для себе Жан Рено,

І сам для себе хліб, вино, любов,

По-іншому і не було немов.

Ти змиєш дотик мій, мої слова,

І будеш знову чиста, як нова,

Сліди від кроків наших вітер стер,

Для тебе я – інкогніто тепер.