Шалений
вітер-то самотність,
Свистить,шумить
та не стиха,
Такий
легкий та безтурботний,
Як
я,коли її нема.
Шалені
очі ,може,плачуть,
Журбу
та біль знов відчува,
Хотілось
з нею сто побачень,
А тут
одне й не відшука.
Хотілось
море поцілунків,
Прийшла
знов осінь - зла пора,
Не час
суміжних розрахунків,
Бо сум
порвав усі нутра.
Я
думав:море по коліна,
Але тону в нім,як дитя,
Чи та
божественна дівчина
Мене
із розуму звела?
Чому
самотність б’є по крилах?
Байдужий
вітер не здійма!
Сумна,мов
доля нещаслива,
Тріпочеться
жива душа!
|