Зайшло вже сонце - вечір наступає, Моя яскрава зіронька в небі догарає. Невже я сам почав робити дивні речі? Я сам штовхнув тягар тяжкий на свої плечі. А ти й не уявляєш, як я тебе кохав, Одної миті був подумав, що я уже пропав. Хоча не довго я терпів тяжкі нестерпні муки, Але ця вічність, немов зв’язала мої руки. Мені здавалося, що ти найкраща в світі, Який я був дурний, протягом одної миті. Тепер я точно зрозумів, що мені треба, Не можна йти назад, навіть якщо буде потреба. Життя одне, його із гідністю треба прожити, Щоб здивувались всі на небі і попросили повторити! Я не забуду, як мені з тобою було добре, Але це ти зламала все і викинула в обрій!
Попередній Ваш твір, здається, був краще. Щось думка Ваша під час написання далеко знаходилась від клавіатури ПК (чи то зошита). Можливо у когось інша думка?
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Та прикро те, що ті хто не відчуваєть, що в нас війна, поводять себе так, наче вони в іншому світі живіть і те, що війно, то їх не стосується, бо їх не торкається... На превеликий жаль....
у Вас 
0
