Зайшло вже сонце - вечір наступає, Моя яскрава зіронька в небі догарає. Невже я сам почав робити дивні речі? Я сам штовхнув тягар тяжкий на свої плечі. А ти й не уявляєш, як я тебе кохав, Одної миті був подумав, що я уже пропав. Хоча не довго я терпів тяжкі нестерпні муки, Але ця вічність, немов зв’язала мої руки. Мені здавалося, що ти найкраща в світі, Який я був дурний, протягом одної миті. Тепер я точно зрозумів, що мені треба, Не можна йти назад, навіть якщо буде потреба. Життя одне, його із гідністю треба прожити, Щоб здивувались всі на небі і попросили повторити! Я не забуду, як мені з тобою було добре, Але це ти зламала все і викинула в обрій!
Попередній Ваш твір, здається, був краще. Щось думка Ваша під час написання далеко знаходилась від клавіатури ПК (чи то зошита). Можливо у когось інша думка?
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
