Ти поведи мене за хмари, поведи,
Туди ,де часто так бували ми з тобою,
У зорепади, що манили за собою,
У небо синє, поза обрій поведи.
Мене поклич туди, де річенька стрімка,
На сонці грає позолотою у вербах,
Де у воді, здається, тоне синє небо,
Там, де торкнулася мене твоя рука.
Ти позови мене до гаю, позови,
Там, де калина дозріває при долині,
Де понад ставом розляглись тумани сині,
Ти позови мене до себе, позови.
Ти зачаруй мене до ранку, зачаруй,
Заговори мене, напій дурманним зіллям,
Я знаю добре, як болить душа з похмілля,
Але п”яніть від поцілунків не боюсь.
Я відчув як ваша душа болить , і очікує ще десь глибоко надхнення для нової любові , хіба що я може помиляюсь. Приємно слухати в таку злу пору , коли лише хмарно , як сонце появляється щоб мрійливе , ... про любов.
П. Артуре, з любов"ю в мене все в порядку. Просто нагадалося)))) Дякую!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
