Петля
В пустынной комнате один, Во власти буйных снов и грёз. Молчание в слух и блеск витрин, И на щеках следы от слёз. Лишь крик души, страданий стон. Пусть я в толпе но отречён, Хоть сотни нас, да я один. Но вот боротся нету сил. И кружит голову ответ: Как мне стерпеть весь этот бред? Как мне отбросить мрак долой? Пусть не дружу я с головой, Пусть путь мой дольше чем у всех, И пусть не встречу я успех, Пусть я останусь во века один... Но свет звезды — мой орьентир, Укажет путь из вечной тьмы. Тебе я подарю цветы, Меня окликнеш «Милый мой», И назовеш всё ерундой. И встретим вместе мы рассвет Пусть проживём не сотню лет, И счастье будет каждый день, Но свет любой бросает тень... Вот мне проснутся час пришел. Как сладок сон мой и смешён, Но лживых грёз терпеть нет сил. И вновь я в комнате один...
Додав: Alchemist696 (30.10.2014)
| Автор: © Alchemist696
Розміщено на сторінці : Вірші про кохання
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1126 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Ludmilka : Дякую! Це ж приємно вміти любити кожну рису окремо. Мати бажання її роздивитись, зрозуміти.
leskiv : Було цікаво читати, хоча я надаю перевагу не розуму людини, а якостям її характеру. Розум також не завадить, але спершу - доброта.
kraynyuk46 : Дякую Вам, п. Таміло, за теплий відгук. Як не дивно, але
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА