Говорив ти що в неї волося,
Наче шовк, мов весняної мавки.
Щоб не сталось, а чи відбулося,
Ти приносив пахучі фіалки.
Тихо падали кожної ночі
Із небес зачаровані зорі.
Ти вдивлявся закохано в очі,
В очі чисті, у очі прозорі.
Не помітив, що вже перестали
Їй подобатись сині фіалки
І частіше уже дратували
Телефоні дзвінки твої зранку
І, сьогодні, уже не з тобою
Вона дивиться в зоряне небо,
Ти залишив кохану спокою
І сьогодні вона вже без тебе.
Бо замало лише говорити
Й оберемки приносити квіти.
А найперше потрібно любити
Покохати назавжди, навіки.
Чудовий у Вас, панно Лілея,вийшов анапест. Є трішки зауважень до зворотів " оберемки... квітів" Ящо лишати когось спокою, то може б краще "...позбавив кохану спокОю" , а якщо залишати когось, то " в спОкої."А взагалі
мене чомусь тут щонайменше хвилюють розміри , хоча писати такі вірші небезпечно , бо класичні розміри вимагають особливих знань у написанні певних зворотів , але зміст чудовий , а решта нехай оцінюють гурмани від класичного !
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
