Ви серце ранили моє
Ви серце ранили моє,
Глибоку роз*ятрили рану
І стрімко вивели мене
З дрімотно – зимового стану.
Я став бурхливим, наче грім,
Полощу блискавками ниву;
Мені на радість Ви і всім
Сипнули променеві зливи.
Коли на засів весняний
Вирую холодом та градом –
Ви ж в серпні колос золотий
Принесли з гроном винограду.
Я замітаю Вам стежки –
В стихії придається сила,
Та щоб дійти нам до весни,
Ви розправляєте вітрила.
Я плащ скидаю на гаї –
Шукаю в темряві спокою;
Та все ж світанок й солов*ї
Спішать від вас слідом за мною.
Ще мить – від спраги упаду
До вод цілющих джерела…
Ще мить, ще мить – і пропаду
Без Ваших затишку й тепла.
Ви серце ранили моє,
Глибоку роз*ятрили рану…
Очима, посмішкою, станом
З морозів вивели мене.
Додав: plomin (10.01.2015)
| Автор: © Стасюк Микола
Розміщено на сторінці : Вірші про кохання , Стасюк Микола
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте :
Переглянули твір - 1600 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
leskiv : Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.
leskiv : Оптимістичний, життєстверджуючий вірш.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА