До неба пішки мушу я дійти, Повз хмари, босим,Сонця досягти. Душею вище досі не сягав – Чого ж тоді я втомлено чекав? Між люду досі тісно не було. Просторо. Та зір вони не чули всеодно. І раптом Вітер голову обвив, Мене спитав, чи я колись таке робив. Та ні , звичайно,серце не хотіло. Творити щось подібне - це марудне діло. Мене гукали його сестри – Зорі. А я мовчав! Самотній серед моря! Я довго тоді з Вітром говорив Як пішки йшов від тебе сльози лив! Бо не чекав такої Бурі почуттів, Я був самотній,просто так хотів. Тоді чому мене так кликали у хмари? Чому погодився? Які це чари? Не варто думати мені про це. Потрібно бути для тих людей взірцем. Для них любов неварта і гроша, Людьми керує пристрасть їсти воші! Тому на Місяць Сонце сумно виє, Мене чекає, людей промінням мляво гріє. До неба пішки мушу я дійти, Повз хмари, босим,Сонця досягти. Щоб виконати одне просте бажання: Дістати зірку в знак мого кохання!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Хороший вірш, але не все в цьому світі, думаю, робиться по волі Божій. На жаль.