Упало сонце, зникло за горою,
Вже оксамитом чорним вкрило світ,
Ти йшла у поле стежкою малою,
Зустріти друга з молодечих літ.
Тримала лист в руках ,немов перлину,
А поруч йшли із юности роки,
Співали пісню ніжну, голубину,
Про час коли красою дні плили.
Пекла рука, немов у ній багаття,
Слова горіли- кликали прийди,
Мов грішниця, що йшла на хрест розп`яття,
На сліпо йшла , хотіла так весни!
Відчути ще раз ту любов гарячу,
Яка цвіте в житті один лиш раз,
Щоби злились уста- його хлоп`ячі
З її палкими й повернути час.
Немов на крилах пташкою летіла,
Не бачила ,як тихо падав сніг.
Він не прийшов, від холоду тремтіла,
Відчула все! Весну вернуть не зміг!
| 
у Вас 
0
