* * *

Голодні пси страхів уже на півдорозі.
Крадеться тихо в серце сум, як хижий звір.
То осінь нас лякає, люба. Мокра осінь.
Женуть вітри й дощі із вікон чорних дір.

Втікав сто тисяч раз від тебе і від себе.
Не знав, чи серце – щит, чи вмілих рук стріла.
Століття ніби ждав. То знає тільки небо.
Тепер і осінь судить нас, як той Пилат …

В пустих словах згораєм знов, як змерзлі трави.
Хандроз, як осінь ця, пройде, переболить.
В душі – дощі. Любов – сердець війна без правил.
Здирає шкіру з нас. Стирає до золи.