Недоля
Ми не будемо разом ніколи,
Наші долі з тобою чужі
Залишили цей світ сиротою
У обіймах печалі й жури.
Не згасає лиш рана на серці,
Хоч давно її вкрили рубці ,
Диким болем буває озветься
Як почую твій голос в вісні.
І немає тим мукам вже краю,
І кінця тих пекучих страждань,
Я, здається, вже розум втрачаю
Від безглуздя усіх сподівань.
Розірвались невидимі струни,
Що живили мелодію снів,
Налетіли вже зграєю круки
Білий світ від журби потемнів.
Ми не будемо більше ніколи
На світанні зорю зустрічать
Залишилось нескошеним поле
Плачуть трави росою в цей час.
Вже проплакала осінь дощами
І зима нам несе сивину.
Туга висне на серці, мов камінь,-
Позбавляє покою і сну.
24.04.2016р.Олесь
Додав: oles (24.04.2016)
| Автор: © Олесь Розхристана Душа
Розміщено на сторінці : Вірші про кохання
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1437 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА