Я...ти помічаєш, як між нами багато - я? Ніби твоя, своя, а водночас я - нічия... Нікому не потрібна, нікого не шукавша... Така, не така, та чи не та.. По суті віруюча, але не свята...
Ми...ти помічаєш? Ні. Бо немає нашого - ми! Наче безумний тікає з тюрми, тікали ми... ні...не так! Самі по собі тікали! Я від тебе, ти від мене! А потім по колу, відстані в якому збільшувалися раз за разом!... Я задихалась! Повітря здавалось отруйним газом! Коли я прощалась! Коли нічого не залишалось... Врешті зникло я...тоді і нестало мене...
*** Я була готова! Готова й тепер! Я казала: “Веди мене! Я буду слідувати за тобою! Здамся всім іншим дурною та я буду поруч хоч і в твої тіні. Жени мене батогами в спину, з терновими вінками на голові, на мою, особисту Голгофу! Я навіть тоді не впаду, аби не затримувати тебе в путі, аби ти не надто страждав по мені, по хвилинах, секундах...я буду йти твердо навіть крізь біль і стоятиму стійко, аби ти не опинився на дні! Аби глибокі води не забирали тебе собі!
Лишай мене! Кидай з ганьбою на суд людський і сам, Сам плюй мені в спину і кидай каміння! Я була найбільш вірним твоїм створінням! Я була чимось більшим! Твоїм творінням! Мене торкалися твої руки! Ліпили немов з сирої глини мою неволю, волю, створював мене, а потім... віддавав вогню...кував мене наче крицю... Я була вірна, твоя учениця... Я ж була?
Я змирюся! Як досі мирилася з отим, коли раз міряла, а відрізала разів по сім! Як ділила себе на твоїх усіх! Як вбивала себе цим твоїм усім! Як вкривала кривам потом шляхи усі! Як по лезу ножа ішла, а підганяли всі!”
*** Тепер ти бачив? Бачив і розумів? Ти там де сіяв, там топтав, там ходив! Тими шляхами ходили каравани, там протікали річки, гоєні-незагоєні рани. Між нами лиш біль і пекучі шрами! Між нами не було між нами!
Тепер ти почув? Шепіт чи крик? Він спочатку голосніше, а потім і зовсім стих! Ти був не з тих, бо міняв одну на усіх, бо не чув нікого із тих, своїх! Ти чув себе!
*** Я готова знову! Неси мою збрую, упряж! Виводь у поле! Я готова знову до бою з собою! Я переможу, бо хочу лишитись з тобою! Я вб'ю себе, аби ти спокійно грався іще. Навіть ставши тінню я б тебе захищала! Я кохала так, як досі не знала! Я прощала те, за що досі вбивали! Я ж була?
Я...ти помічав? Знову між нами я! Але тепер я впевнена — я твоя! Ми...ти помічав, що між нами немає — ми? Всеодно що живи на повну, а потім несподівано помри в самий розпал гучного свякування!
Це не сповідь! Це не моє прощання! Не виправдання, не спонукання. Це — просто слова... Бо те, що було Там не підвладне жодним словам...
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1312 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
