Мій тартар
ти знову лізеш в душу, - де лиш біль
і сиплеш сіль на рани, й час безсилий
їх загоїть. Серед пустих свавіль,
я в кожнім подиху ламаю власні крила!
Я в кожнім спогаді тону й вогнем горю,
і дотик не забув ще твій донині,
я в пустоті... не в пеклі й не в раю.
"і всі, лише не ми, у цьому винні"
і я вже звик до щему вічних ран,
між звуками розбитої гітари,
що заглушив і вкрив густий туман
в глибинах мого власного тартару
Додав: Akademik787 (16.04.2017)
| Автор: © Дужак Андрій
Розміщено на сторінці : Вірші про кохання
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1237 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА