Заплакала зірка у синьому небі

Заплакала зірка у синьому небі,

Росою-сльозою умилась трава,

Думок, як тих птахів, та всі біля тебе,

Лиш очі заплющу – і ти, як жива.

Торкнуся рукою – холодні лиш роси,

Відкрию зіниці – лиш зірка сія,

Та пахнуть між ночі чомусь твої коси,

І шиї торкнулась сережка твоя.

Лапнув я за шию – листочок із груші,

А ніч аж блакитна, а ніч аж бринить,

То світять між ночі осяяні душі,

То світ осяває омріяна мить.

Тугими валками сіріють покоси,

Туман у долину пішов спочивать,

Так чом же так пахнуть мені твої коси,

Які я не можу рукою дістать.

Так чом же так пахнуть, немовби від тебе

Всі пахощі світу, трояндо моя,

Заплакала зірка у синьому небі,

Сльозою-росою умиюсь і я.

Минають-бо ночі, ховаються зорі,

Літа, як росу, десь розтрусить трава,

Без тебе стрічаю я ранки прозорі,

А коси все пахнуть, і ти – як жива.