О прекрасна, єдина кохана,
Якби знала Ти, як я люблю,
Як кохаю Тебе до нестями,
Ти відкинула б гордість свою.
Ти відчула б за спиною крила
І жила б на землі, як в Раю,
У обійми упала б щосили,
Якби знала Ти, як я люблю.
Я пишу, а кохати не вмію,
По краплині збираю зірки,
Щоб колись їх віддати тій мрії,
На яку я молюсь всі роки.
Мене можеш назвати Ти другом,
Утекти від розмови і знов
Моє серце затиснуть потуги,
На папір упаде моя кров.
Вона виллється в вІрші чи в прозу,
Що без сумніву будуть сумні,
Та душі не обманеш прогнозом,
Вона чує, як важко мені.
Я сміятися з болем навчився,
Моя маска зачерствіла в сміх,
Я для Тебе у світ народився,
Ти прости мені, мила, цей гріх.
Ти зім’яти цей вірш право маєш,
Просто кинуть в смітник без жалю,
Та Ти менше мене не кохаєш,
Ніж Тебе я ... люблю…
| 
у Вас 
0
