Вуста сумні, та очі аж сміються -
Не губиться в скорботному житті,
Непосидюча і завжди у русі,
Чи не таку я завсігди хотів?.
Із ліжка скакував, і мчався до вікна,
Гадаючи, що стукає вона?
Та то лише був вітер-жартівник,
Щоб, як завжди, піднять мене на сміх.
Я повертавсь до ліжка - подав ниць,
І знов нудивсь в полоні у дрібниць.
Які мене кружляли цілу ніч
І полишали серед протиріч.
А вранці знов понуро шкандибав
До служби, що давно уже набридла
І, мов у сон, тихенько поринав
В обійми мрії, лагідні і рідні.
Вуста її вже не були сумні
А витягнуті в смужечки, рішучі
Нехай будь що, та хороше мені
Не полишай мене, непосидюча
Жовтень, 2017,
0,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
|
та
у Вас 
0
