Не руш мене, кохання! Омини! В житті ми зустрічалися доволі. Гойдають хвилі пам’яті човни Тобою переповнені вщерть болем. Не смій ступати навіть на поріг Закутин серця – цвинтаря ілюзій. Чому не хочеш ти знайти доріг До душ порожніх і сердець байдужих? Не обіцяй надійної ціни І не кивай на друзів, як на свідків. Не руш мене, любове! Обмини! Як оминала в юності нерідко. Впади зорею з небосхилу літ За виднокрай холодного смеркання. Ще почуття не визрів пізньоцвіт, А первоцвіт осипався іздавна.
|