Маленька жіночка під зорями стояла

Маленька жіночка під зорями стояла,

Благала зіроньку у небі показати,

Вона кохала, так мене кохала,

Ну як було й мені не покохати.

Вона руками заплітала зілля,

Вона очима напускала чар,

Я знемагав, неначе на похмілля,

І пив узвар, із вуст її узвар.

А небо мліло і котились зорі,

Із ночі в ніч, в незвідані світи,

Де ми топились у нежданім морі,

Бо вислизали із-під ніг мости.

Бо вислизали з-поміж днів благання,

Не кидай, розум, ти від нас не йди,

Та марно все, лишилося кохання,

І ми між неозорої води.

І ми, і небо, і Господь сердитий,

За віхолу з-під посивілих скронь,

І світ наш, тепло-тепло так умитий

Душі дощем зі сплетених долонь.

Прости нас, Боже, за гріхи й огріхи,

Пробач, як можеш і як воля є,

Не забери лиш зоряної стріхи,

Де серденько жіноче і моє.

Маленька жіночка під зорями стояла,

Вони в очах її горіли і палали,

І плакав Бог, і музика не грала,

Все затихало, жіночка кохала.