***

І закрутило, й понесло…

Довгі блукання парком, ненаситні розмови,

навіть не можна пригадати зараз про що…

обличчя з блискучими очима від кохання.

Так, ми жили на повну, як востаннє.

Досить банальна історія…

Така дивна усмішка на твоїх вустах,

Пригадую, як ти мені казав:

що я – єдина рідна тобі душа…

аж зойкнула від щастя. Знову пишу вірша.

Всі почуття, що по-справжньому в’яжуть нас з тобою

від чистої й солодкої любові.

Ніщо, ніщо не було для нас таким важливим,

Ніщо не зігрівало нас ще більшою ніжністю,

Як бажання відчувати знову

в палких обіймах пісню світанкову…

Отак у нас все й почалося…