Ти не сумуй, а краще пригадай,
Як йшли с тобою крізь липневу зливу,
Промоклі до кісток, але щасливі,
Такі ж співучі, як руда вода,
Що з труб іржавих з радістю текла,
Наповнюючи на шляху калюжі,
Примарами, немов загиблі душі,
Блукали блики по поверхнях скла.
Нас не лякали блискавки і грім
Обійми додавали нам безстрашність,
А з неї вибухала безшабашність,
І ширилась веселкою вгорі.
Знов липень невгамовний грозовий,
Знов блискавка зигзагом небо кроїть,
Але тепер хіба це непокоїть?
З роками я похмурий став і злий...
А як там ти серед чужих людей,
Під незнайомим, неласкавим небом?
Вже не дізнаюсь, том нема потреби
Радіти зливі у липневий день.
18.07.2017
| 
у Вас 
0
