На серце зорі тихо падали
З моїх очей, з твоїх очей,
То наші душі щастям плакали,
Що віднайшлися між людей.
Вуста спліталися цілунками,
Мов солов’ї в своїх піснях,
І долі тішились дарунками
В коханням сповнених очах.
Та колотилось небо думкою,
Чи щастя гріх, а чи не гріх,
Я був юнак, ти стала юнкою,
А роки, роки – чи й не сміх.
Десь за обвітреними схилами
Прожитих днів стелився дим,
А ми були, були щасливими,
І світ здавався молодим.
| 
у Вас 
0
