В часи невільної розлуки
Висять додолу крила-руки
І їх окраса - ланцюги.
Тускніють ніжні очі-зорі
І світ казковий, неозорий
Немов ховається в сніги.
І пледи-спогади витають,
І серце стомлене вкривають,
Дарують іскру теплоти.
Думки-птахи вільно невільні
Летять у напрямку єдинім
туди, де десь сумуєш й ти.
І мить - це вічність, час - це ворог,
І міцність духу - попіл й порох,
Життя жорстоку гру веде.
І лиш тоді світ стане іншим,
Коли в обійми найміцніші
Ми один одному... впадем...
| 
у Вас 
