З кожним новим вашим віршем у мене виникає бажання вас пожаліти, допомогти. Скільки неприхованого смутку і болю у кожному з них, що починаю дивуватися вашій мужності і стійкості перед життєвими негараздами. Дуже вдало умієте у віршованій формі передавати свої почуття. Я лише у цьому вам щиро заздрю...
Дуже драматично, Катю, у Вас вийшло. Ця проза життя знайома мені до болю, але ж вірш має у назві слово "мить", тобто це лише миттєва Ваша слабкість, а загалом все більш-менш. По правді, не люблю я цього "більш-менш", але таке життя, тримаймося!
Візьми каміння й розчахни водою, Зумій у тріщинах зростить нове зело, Ти брала щастя, марячи любов'ю, А, може, в камені тім щастя і було? Мить забуття і мить розчарування, Так швидко чомсь серденько полонить, Та вічність - не байдужість, а - кохання, То ж спробуй вічне не звести на мить. 5.0. від Ніхто
"Ми не доїли й першу ложку солі..." Прочитала перший рядок і аж руки тремтіти почали. Не кожен поет здатен говорити про біль так, щоб читач відчув його у собі. А Ви умієте! Дякую Вам!
Я ніколи не сумнівалась, що справжні мужчини є. Вони живуть поруч, але, на жаль, з іншими жінками. Іноді дивлюсь на таку сім*ю і думаю: "Ну чим я гірша?" А от такі собі "облака в штанах" прибиваються до мого берегу...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
2
