Нема дороги, лиш хвойні голки, На Місяць вию самотнім вовком, Іду на запах в життєвих хащах, Вагань немає, чи буде важче... Сліди торкання шалено ниють, Думки про неї, мов жаром, тліють,
ШляхУ не знаю, іду на зірку,
Яка засяяла вчора... гірко...
Біляві коси мені на плечі
Теплом закрили всю порожнечу,
Палає розум від запитання:
Невже це, Боже, і є Кохання?
Забуті піки емоцій б'ються,
Бажають дико не схаменуться,
У світ за очі штовхають бігти,
Відчути те, що ні з ким не міг ти...
Без сну лишила, украла спокій,
Забрала з тіла серцеві вроки,
У кого вовку позичить років,
Коли до неї мільйони кроків?...
Вустами чую вогненний подих,
Вдихаю впевненості на подвиг,
Поперед мене постійно очі,
Які безмовно кричали: "Хочу"...
Себе шукаю, ту половину,
Яку без страху пущу за спину,
Дозволю в пристрасті впити зуби,
Інстинктам вірити, надто любо...
Вона далеко... мільйони кроків...
Спиняюсь... вию... заблудлим вовком...
Натхненно вірю, що й їй не спиться...
Білява мрія... моя... вовчиця...
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1429 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
