Я хочу тебе назавжди запросити...

Я хочу себе назавждИ запросити                        
В твоє божевільно-щасливе життя...                   
В якому взаємне бажання любити                    
Щомить берегтиме святе почуття...                     
Де затишок дому сильніше магніта              
Нас вабити буде нестримним вогнем...          
Дитячою радістю вщерть оповитим,                   
З невичерпним морем споріднених тем...          
Я щиро в це вірю, моя попелюшка,                      
Хоч я і далеко не зоряний принц...                       
Та так мене тягне прилинуть до вушка              
І вірші шептати тобі горілиць...                              
Всю, цілу в собі до без тям вполонити,               
П'яніти від подиху, погляду, вік...                           
Щоб ти всьому світу могла об'явити,                 
Що поруч з тобою із мрій чоловік...                     
Хтось з боку знов скаже: таких не буває, -   
Все в силах, у прагненні тільки обох...              
Нас кілька разів проганяли із Раю,                      
Тому й не даремно нас звів, мабуть, Бог...         
Вдивляюсь на відстані в пристрасні очі,            
Цілую жагучі і спраглі вуста...                                
Неначе нектар, тебе випиту хочу,                          
Тобі віддаватись до лишку, до ста...   
Запрошую в край одержимого щастя,                 
Де серце лишень від натхнення щемить...     
Ти віриш мені? Що задумане вдасться?             
Тоді не вагайся кохати й на мить...