А чому ти мене відпустила?

А чому ти мене відпустила?                                    
Просто гримнула в спину дверима...                 
З діафрагми виймаючи стріли,                              
Чи не чулася нотка незрима                                
Перших поглядів, ніжних цілунків,                      
Ароматів волосся і шкіри,                     
Шепотінь заворожливо-лунких,                            
Коли щастю не мали ми віри?                               
А чому ти мене не спинила?                                   
Так ненависно склала всі речі...                            
Ніби долю свою відбілила                                  
Від емоцій давно недоречних,                               
Перекреслила навхрест все спільне,                   
Мовби змила непотріб із себе,                              
Перепрала від мене постільне,                              
Що хіба не було для нас небом?                         
А чому ти мене не здогнала?         
Прохолодно, байдуже мовчала...   
Розчавила всі задуми, мрії,                             
Мов як стати чужою вивчала                          
Ще із першого поруху вії,                                
Коли я вже стояв на колінах,                                 
Плазуном із букетами квітів,                                  
На підлозі і в голих стінах,                                      
Чи були більш закохані в світі?                              
Так не ново ми вмить розійшлися...                 
Поміж тисяч історій в нікуди...                               
Фотографії вінчання - лисі...     
Перехожі, спустошені люди...                                 
І блукаєм обабіч причинно...                                   
І зійтися даремно, напевно...                              
Півжиття у обох за плечима...                                
А попереду зимно і темно...