Стук-стук, стук-стук...
Стук-стук, стук-стук,
Обійми ніг, обійми рук,
Відгомін двох близьких грудей,
Сердець закоханих людей...
Емоцій ідеальне лего,
Запаморочливеє ехо,
До втрат свідомості висоти,
Медові відчуттєві соти...
Вуста до вуст, вуста в уста...
Вуста до вуст, вуста в уста,
Час зупинивсь на грані ста,
Бо загадали в унісон,
Щоб не спинявся дивний сон...
Торкання жару їхніх тіл,
Розпечених цілунків-стріл,
Немов нагріли шквали вітру,
І ніч розклали на палітру...
Зоря і Місяць, Місяць, Зірка...
Зоря і Місяць, Місяць, Зірка,
Вона - із ним щаслива жінка,
А він - той справжній чоловік,
Якого стрінеш раз на вік...
Таке буває, вірте - буде,
Про це не раз писали люди,
Так віддаватися дощерті,
Щоб, навіть, в день один умерти...
Стук-стук, стук-стук...
Стук…, стук…, стук…, стук...
Стихає в небі ніжний звук,
Лежить єднання долі сиве,
Але в обіймах…, що є сили...
Такого варто заслужити…
Не кожен здатен іншим жити…
І наймудріший - хто засвоїв:
По-справжньому кохають… - двоє...
| 
та
у Вас