Хіба я можу прирікатися з Творцем?
Хіба не Він дарує людям долю?
Хоч не смиренно часом хрест несем,
Хто я, щоб не виконувати волю?
Хіба можливо не цінити ту любов,
Яку Творець пролив в мені крізь тебе?
Чи вправі хтось судити за любов,
Чи то у поглядах, чи у судних розмовах?
Чи можу я сказати – не люблю?
Лише безумець відрікається любові…
Чи можу я не дякувать Творцю?
Чи маю право нарікати я на долю?
Чи можу я сказати – не любитим?
Що не віддам більше мою любов?
Та ці пусті слова розвіє вітер…
Забрати вправі той хто її дав!
Гординя страхом огортає часом,
І забуваю істину просту:
Не можна ні хвилини не любити,
Кого даровано того люблю…
Читала якось, що не радять мудрі
Любов робити ціллю у житті,
Хіба ж життя це, якщо не любити?
Хіба можливо без кохання жить?
Чи не безумство погасити зорі,
Закрити сонце, не світило щоб?
Хіба можливо відректись від долі,
Якщо Творцем задумано було?
І я люблю і навіть коли плачу…
Я не зречуся цього почуття…
Не викину, бо так багато значить…
Вибір зробила – нести в майбуття.
Немає сили, що сильніш любові,
І нагороди більшої нема.
І лиш безумець не цінує долю,
Якщо любов в його житті жива.
Як ніжну квітку я плекатим дар цей,
І щастям поливатим, щоб цвіла…
Про вдячність для Творця не забуватим.
І лиш проситим щоб любов жила!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Глибокий алегоричний вірш про кармічну справедливість і моральне покарання. Вміло описали "бенкет долі", де людина змушена "скуштувати" наслідки своїх вчинків. Ех, якби ж вж
у Вас 
