Одного ранку ти зрозумієш,
Що я пішла…
Тепла любові ти не відчуєш,
Його нема…
І образ поруч як « гірка редька»
Нарешті зник…
Залишиться лиш твоя тиша,
В якій ти звик…
І біг щоденний, пустий по колу -
Твоє життя…
І люди-маски, як ти, довкола
І сум’яття…
І скажеш: знову нарешті вільний,
І я це я!
У пошук нового підеш по світу,
Там де не я…
І якось ввечері у тихих сумерках
Відчуєш щось…
Що наче пусткою, у грудях прорвою
Засмокче щось…
І пригадаєш ти якогось вечора –
Мене нема…
Не обійму тебе теплом світанковим,
Бо вже не там…
Бо у душі моїй, де та любов жила –
Попіл-пустеля…
А ти писатимеш, вірші творитимеш
На твоїй стелі.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1279 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
