Я не знаю ще, навіть, хто ти, Де ти справжня, а де згрішила, Дикий ангел немов, навпроти, Запалила свічу й лишила… Може – пристрасть, а може – більше, Не хотів тебе відпускати, І картаю себе за тишу, Нерішучість, не приласкати… Не дивитись у очі карі, А з натхненністю цілувати, Сам себе попелю в тартарі, Адже міг від тепла палати… Емоційно заворожила, Розвернулась, пішла в нікуди, І пульсуєш тепер у жилах, Розриваючи мужні груди… Хай наївністю в кожнім слові, Чи бажанням тілесним віє, Хочу щастя, повір, любові, Бути іншим уже не вмію…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1394 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
