Моя мета – не гарне тіло,
Моє бажання – твоє серце,
Смак насолоди солі з перцем,
Чого душі завжди кортіло…
Не приховаю, був щасливим,
Давно колись, аж забуваю,
Вже аж байдужість відчуваю,
А марю бурями, про зливи…
Ти холодиш, ти палиш розум,
В мені розбурхуєш уяву,
Щомиті – інша, мов заграва,
Таким присвячують не прозу…
Моя – в думках, за почуттями,
І хоч минулого – кагали,
Я не прошу, щоб присягала,
Молю взаємин, до нестями…
Ти – неймовірна, ти – красива,
Шалена, ніжна і тендітна,
Для мене – близька, тепла, рідна,
Хоч бути поруч не просила…
Я закохався в твої очі,
В твоє єство, до поцілунку,
Мені налий на губи трунку,
Якщо надії – не пророчі…
Не звично, дивно, романтично,
Лякаю поглядом і словом,
Але кохати – так чудово,
Лише любов існує вічно…
У напівтемені таємній,
Свіча, проміння і дві тіні,
У цих обіймах, у сплетінні,
Ми у відвертості взаємній…
Так, я не принц, я тільки митар,
Не Аполлон, не бог, людина,
Але для мене ти – єдина,
Заради кого мрію жити…
З тобою тут не ради ночі,
Не задля миті, не для плоті,
Мені важливо, щоб ти потім
«Люблю тебе», шептала «хочу»…
|
у Вас 
0
