В темряву ночі окутало ліс… Трави поснули і стишились ріки… Мов сон-траву хтось у лісі проніс… Тільки от серце вбивала розлука… Вила вовчиця – взивала у вись… І від безвиході сльози криваві… Туга думками тягнула кудись… Голос стихав від «пекучої лави»… Жити не вміла без Нього Вона… Та й не життя це – лише вірна гибель… Вірності інша тепер сторона… Вірна любов, стала тиха погибель… Люди бояться ступати у ліс… Чуючи з страхом як виє вовчиця… Тільки, хто ж біль цей до лісу приніс?... Люди… Любові їм важко навчитись… Не осягнути нам вовчих страждань… Вірності вовчої нам не пізнати… Коли від туги Вона без вагань… Душу готова за Нього віддати…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас