І з вуст твоїх зберу я сіль, Перетворю її на солод, Зварю з минулого кисіль, Навік втамую біль і голод… Зніму росу з очей і вій, І напою я нею квіти, Щоб ти, торкаючись до мрій, Хотіла поруч в щасті жити… Вуаль зніму з твого лиця, Що мало б зроду посміхатись І бути музою митця, Як ним, скажи, не надихатись?... Я стан твій ніжний обійму, До серця серцем я прилину, Не полишу тебе саму, Ні на секунду, ні хвилину… Тебе нікому не віддам, І сумніватись не дозволю, Бо там, де ти і тільки там, Свою я бачу спільну долю… Живу тобою і молюсь: В думках моїх – твоє ім’я… І вірю, що не помилюсь: Я… – твій навік, а ти… – моя?…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1414 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
