І з вуст твоїх зберу я сіль, Перетворю її на солод, Зварю з минулого кисіль, Навік втамую біль і голод… Зніму росу з очей і вій, І напою я нею квіти, Щоб ти, торкаючись до мрій, Хотіла поруч в щасті жити… Вуаль зніму з твого лиця, Що мало б зроду посміхатись І бути музою митця, Як ним, скажи, не надихатись?... Я стан твій ніжний обійму, До серця серцем я прилину, Не полишу тебе саму, Ні на секунду, ні хвилину… Тебе нікому не віддам, І сумніватись не дозволю, Бо там, де ти і тільки там, Свою я бачу спільну долю… Живу тобою і молюсь: В думках моїх – твоє ім’я… І вірю, що не помилюсь: Я… – твій навік, а ти… – моя?…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1409 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
