В мені ніяк, ніяк не стишується біль… Я все ще чую звук, як твій автомобіль Рушає стрімголов, летить від мене в даль, А я міняю сміх на стишену вуаль… А потім жду тебе між суму нетерпінь, Як світла жде твоя незрима, вірна тінь, Щоб хоч на мить, на мить торкнутися до вуст, В очах відчути жар, без натяку розпуст… Віддатися тобі, достоту твому тлу, У міць обіймів рук і ніжному теплу, Бриніти від торкань кристалом кришталю, Хмеліючи від слів: «Кохана, я … люблю…»… Чекаючи тебе, злітаючи до мрій, Я гнала геть думок нашіптування рій, А потім – біль душі і мовчки в грудях – крик, Не мій? Не мій? Не мій! За що мене прирік?... Там, де торкав мене, я досі чую бруд, Лукавий, а колись такий коханий, спрут, Ще мить, ще день, ще рік, тебе я відпущу, Не мій ти чоловік, та я тебе прощу…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
