Чи не найважче розчаровуватись в людях… Коли питання б’ють, мов град, свавільно в грудях… Чому? Як так? За що? В чім суть? Чом я? Навіщо?... А в голові – пустоти, виє вітер, свище… Переступаєш дні і відданості трупи… Все якось так нікчемно, низько, навіть тупо… Те, що було за щастя, тепло, ніжно, близько… Тепер - бридке, гнітить, морозить, коле, слизько… І тишина, розгубленість, і не цікавість… І не ненависть, не лихих думок лукавість… Спустошеній душі, о ні, не защеміти… Бо не мистецтво – брати, а – давати… вміти…
"Бо не мистецтво – брати, а – давати… вміти… " - Маєте рацію!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
