Чи не найважче розчаровуватись в людях… Коли питання б’ють, мов град, свавільно в грудях… Чому? Як так? За що? В чім суть? Чом я? Навіщо?... А в голові – пустоти, виє вітер, свище… Переступаєш дні і відданості трупи… Все якось так нікчемно, низько, навіть тупо… Те, що було за щастя, тепло, ніжно, близько… Тепер - бридке, гнітить, морозить, коле, слизько… І тишина, розгубленість, і не цікавість… І не ненависть, не лихих думок лукавість… Спустошеній душі, о ні, не защеміти… Бо не мистецтво – брати, а – давати… вміти…
"Бо не мистецтво – брати, а – давати… вміти… " - Маєте рацію!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
