Збираю тихо затишок у речовий мішок… З безвиході нікчемної – німий, безмовний шок… Неначе одурманений, біжу я світ за очі… Ножем по серці зранений, кричу: - Я жити хочу!… І б’ють слова по тімені: - Це не зі мною, ні… Невже, таки, по імені прокляття на мені?... Я ж щиро, із відвертістю себе віддав дощерті… Тепер дивлюсь приречено на грань любові смерті… І радощі, без натяку, укрила пелена… Я досі чую ехами: - Іди ти звідси на… Невинно звинувачений, у всі можливі бруди… За миті всі віддячений, на повні мужні груди… Чи бути, чи не бути? – Немає осторог… Гординею закутих… Нехай прощає Бог…
Гординя, заздрість... - дуже погано, бо ж не дає іноді навіть продихнути.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
