***Для чого ж народжені тут ми людьми? Коли відрікаємось ми від любові…***
А може сльози – жива вода? Раз оплакують втрату любові… Ними плаче моя душа… Омиває серце від болю… А може сльози - раю роса?.. І плаче ними в мені я – дитина… Яка любила так не спіша… Відкрито, чисто і кожну хвилину… І ангел стирає мені їх крилом… Я чую як ніжно мене обіймають… Любов дають серцю на Землю з добром… Так ангели душі Благословляють… Так шкода буває, що не впізнають… Не вміють її розпізнати, прийняти… Не знають, що ангели душам дають… Як шанс один одного тут впізнавати… Я в неї прощення за нас попрошу… Бо я зберегти її теж не зуміла… На небо назад її відпущу… Я вдячна за все їй…За щастя й за крила… Я завжди, крізь все обираю її… Вона для душі найцінніша у світі… Та люди не цінять її на Землі… Для них вона часто ілюзія миті… Не сіють у серці щодня щоб зросла… Її не страхують, і часто знецінять… В погоні за щастям «нового добра»… Її зневажають і топчуть їй крила… Хто ми без любові? Для чого Землі? Приносить розруху від злоби і болю? Для чого ж народжені тут ми людьми? Коли відрікаємось ми від любові…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
