Коли в душі повно любові, так просто тебе наповняти...
Наповнити свої долоні і серцю твоєму віддати...
Та тільки безмежна цінність, в твоїх руках стає куца...
Мізерною віра і вірність... І вже наче не рідне а нице...
І сяючи сонцем щоранку для тебе хотілось світити...
Та тільки, в тім світлі світанки, не зі мною хотів би зустріти...
Все рідше тобою зітхаю... Частіше чую лиш ехо...
Від інших увагу приймаю...Твій смуток десь чую далеко...
Я маю безмежно любові...Я можу тебе наповняти...
Та лиш не прийняв ти як долю...І цінність не зміг розпізнати...
Ще може ночами десь там защемити... Сльозою умити зорі...
Я добре вмію тебе любити... Але не вмирати тобою...
І краще віддам я любов перехожим, що серцем готові радіти...
Бо в долі своєї ти сам на сторожі... Любов мою не розділити...
Коли моє серце повне любові, так легко тебе наповняти...
Та і собі хочу доброї долі...Ти ж спільну не можеш прийняти...
Світитим тепер, де раді світлу ... І грітиму, де вірять в щастя...
І ехом, лиш часом,до тебе проникну... За ширму, де сам щастю застив...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
