Кодекс розлуки

Кохання – мрія чи не всіх, -

У серці хто не каменюка,

Та тільки часто, наче сніг,

На щастя падає РОЗЛУКА...

І в кожного вона своя,

Від неповторності – трагічна,

Без неї, мабуть, навіть я

І не писав би, - тема вічна...

Перша любов, освідчення і біль,

Перший цілунок, перша ласка,

Коханням жити – самоціль,

«Ромео і Джульєта» - прикра казка...

А потім море помилок,

І коли досвід каже: "досить", -

Солодкий гріх дає урок

Усім, хто почуттів попросить...

РОЗЛУКА б’є, неначе грім,

У мить, коли, усе нормально,

І справа завжди тільки в тім,

Що хтось не встиг вгадать бажання...

Кохання з некоханням миготить,

Мов зло й добро, єдиним цілим,

Не знають люди, що любить

По-іншому не вистачить їм сили...

Природа так заклала до грудей,

Що крок до самоти – мізерний

У порівнянні з зближенням людей, -

До зір крізь невблаганні терни...

Чогось не встиг, щось не зробив,

Там швидко, а тоді не вчасно,

Приревнував, недолюбив,

І враз побільшало нещасних...

А як же рай у шалаші?

Де нещодавні обіцянки?

Звідки ненависть у душі?

З коханих – зрадники й коханки...

РОЗЛУКА змінює весь світ,

Ніхто вже не стає колишнім,

При зустрічах обох кидає в піт,

А слів немає, - вони лишні...

«Привіт», «привіт», за день чужі,

Навіть не друзі, так ... знайомі,

Що стрінулись, щоб звірить платежі,

За сто рокІв, немов, по тому...

«Бувай», «бувай», як з похорОн

До нової ілюзії любові,

Двічі не сниться один сон,

Те ж саме не відчути знову...

І, навіть, якщо все простить,

Уже тій неповторності не бути,

Хороше забувається, а мить,

Момент РОЗЛУКИ не забути...

Не розлучайтеся, прошу!!!

Я Вам наказую: КОХАЙТЕ!!!

Ромео і Джульєті - хай грішу -

Ви більш ожити вже не дайте...