Дивлюсь невпинно у глибини ночі І погляду не можу відвести, Бо бачу там твої чарівні очі, Що здатні в темені вести… А вітер віє свіжістю троянди, Якій ти ніжність щойно віддала, За нею я пройшов би пішки Анди, Аби торкнутися тепла… У тишині, до місячного плеса Твоя усмішка манить на політ, Ти вцілила у серце Ахіллеса, Перевернувши цілий світ… І серед хмар зоря замерехтіла, Від нереально трепетних уяв, Немов душа вернулася до тіла І саме ту я обійняв… У закутках галактики мостами Засяяли омріяні вогні, До попелу жаданими вустами І розчинилися в мені…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 
0
