І все ще я ніяковію, Слова збираю і думки, Вдивляюсь в кожну рису, вію, Вивчаю лінії руки… Шукаю, що тобі цікаво, Що викликає щирий сміх, Милуюсь, як смакуєш каву, І тану поруч, наче сніг… Мене ворожать ясні очі, Хвилюють коси до тремтінь, Тендітні вигини жіночні, Обличчя світло і півтінь… А ті медово-ніжні губи, Звабливі до п’янких нестям, Мене роззброюють до згуби І враз наповнюють життям… Як ти розважливо говориш, Як неповторно ти мовчиш, Як ти мене із мене твориш, Як ти себе кохати вчиш… І, простягаючи долоні, Я серце вірне віддаю, У неймовірному полоні, Тебе Кохаю і Люблю…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 576 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
